Heinrich Heine: Lorelei. German, Finnish and Ukrainian

Ich weiß nicht, was soll es bedeuten,
Daß ich so traurig bin,
Ein Märchen aus uralten Zeiten,
Das kommt mir nicht aus dem Sinn.
Die Luft ist kühl und es dunkelt,
Und ruhig fließt der Rhein;
Der Gipfel des Berges funkelt,
Im Abendsonnenschein.

Die schönste Jungfrau sitzet
Dort oben wunderbar,
Ihr gold'nes Geschmeide blitzet,
Sie kämmt ihr goldenes Haar,
Sie kämmt es mit goldenem Kamme,
Und singt ein Lied dabei;
Das hat eine wundersame,
Gewalt'ge Melodei.

Den Schiffer im kleinen Schiffe,
Ergreift es mit wildem Weh;
Er schaut nicht die Felsenriffe,
Er schaut nur hinauf in die Höh'.
Ich glaube, die Wellen verschlingen
Am Ende Schiffer und Kahn,
Und das hat mit ihrem Singen,
Die Loreley getan.

----------------
En tiedä, kuinkahan lienee,
Kun murhe mun valtaa näin;
Sen vanha tarina tiennee,
Mi ei mene mielestäin.
On vilpas, päivä jo peittyy,
Rein-virta tyynenä on;
Vain vuoren huippuhun heittyy
Säde ilta-auringon.
Siell’ istui neito nuori
Tuoll’ yllä tenhossaan;
Ja kultasäihkeessä suori
Hän kultakutrejaan.
Hän suori ne kultaisin kammoin,
Vain laulua laulellen;
Sen sävel on unhottu ammoin,
Ja on valtavan tenhoinen.
Rein-laivurin nuoren mieltä
Saa hurjahan kaihoon tuo;
Hän ei näe kallionkieltä,
Vain ylös hän silmänsä luo.
Kai pohjahan nielussansa
Veet venhon ja laivurin vei;
Ja sen lumolaulullansa
On tehnyt Lorelei.

----------------
І сам я не знаю, чого це
Такий обгорта мене сум
І все старосвітськая казка
Не йде та не йде мені з дум.
Стає холодніше, смеркає,
Рейн хвилю по хвилі жене,
Вершину гори осяває
Останнє проміння ясне.
Чудової вроди дівчина
У пишному сяйві зорі
Своє золотеє волосся
Розчісує там на горі.
Із злота гребінчиком чеше
І пісню співає вона,
І спів той чудовий могучий
Далеко розносить луна.
Плавець у човні її чує, —
Журба йому серце вялить,
Не скель він пильнує, а з неї
Не зводить очей ні на мить.
І вже його човен розбитий
Схопився у вирі страшнім:
Втопила його Лорелея,
Втопила співанням своїм.